У партнерстві з ЖК 044  «Хмарочос» дізнавався, як спроектувати сучасний житловий комплекс в історичному центрі Києва — і гармонійно вписати його в оточуючу забудову.   

Перед тим, як розпочати на Подолі будівництво нового житлового комплексу, що став би уособленням «архітектурного коду Києва», девелопери з Kiev Development Group декілька років працювали з різними архітектурними бюро над концепцією сучасної забудови, яка перебуватиме у гармонії з навколишнім простором.  

«Ми давали архітекторам максимальну свободу творчості — і водночас вони мали чітко розуміти, який будинок проектують, хто там житиме і як ця будівля впишеться у міське оточення», — пояснювали вони.

За цей час довелося перебрати та відкинути чимало проектів. Що ж з ними було не так?

 За радянським стандартом

У 2015 році з’являється перша концепція майбутнього житлового комплексу на Кирилівській. Її авторами стала група досвідчених архітекторів, які починали працювати ще в радянських проектувальних інститутах.

Тоді здавалося, що це — цілком правильний вибір. Адже у вісімдесятих роках київські проектувальники з пошаною ставилися до історичної забудови Подолу. Житлові будинки, які вони створювали для цього району, підкреслювали та доповнювали його автентичність.  

Але нова команда радянських професіоналів не виправдала очікувань. Запропонований проект будинку був надто простим й невиразним. Зовні він мало відрізнявся від багатоповерхового типового житла, яким рясніли київські околиці. Єдиною перевагою була порівняно невелика висота житлових секцій — від 9 до 13 поверхів.

Всі секції були об’єднані стилобатом. У ньому планували розмістити ресторан на 250 гостей та критий дворівневий паркінг для 57 автомобілів. Більше тут нічого не передбачалося — на стилобаті не вмістився навіть дитячий майданчик.

Не надто зручним було і планування квартир — витягнуті коридори, тісні санвузли, маленькі кухні. Фактично, це був типовий «спальний» будинок, куди б мешканці приїжджали переночувати (якщо б їм, звісно, давали заснути музика й передзвін виделок з ресторану).  

«Перший проект вийшов аж надто масмаркетовим, — згадують девелопери. — Вихідці радянської школи архітектури мислять монументальними об’ємами і звикли проектувати мікрорайони, а не окрему «точкову» забудову. Головне правило, якого вони неухильно дотримуються — задовольнити житлові потреби, зводячи якомога більше квадратних метрів. При цьому їхні підходи мають і сильні сторони. Вони прискіпливо продумовують усі деталі, приділяють велику увагу інсоляції. І водночас — дуже скептичні до нових будівельних матеріалів, пропонуючи зводити все в ощадливому режимі, з газобетону та моноліту».

Тому від цієї концепції вирішили відмовитися і звернутися до інших проектувальників, які спеціалізувалися на більш сучасній архітектурі. Вони отримали вже доповнене завдання: пов’язати новий житловий комплекс зі старою забудовою Подолу.  

«Пінопластове бароко»

«Ми при розробці генерального плану прописуємо пряму заборону об’єктів підвищеної поверховості (вище 16 поверхів) у центральній частині міста. Але на більшості територій висотність буде обмежено дев’ятьма поверхами, тобто 27 метрами», — так начальник КП «Київгенплан» Сергій Броневицький змальовує майбутні перспективи для київських забудовників.

Втім, замовники ЖК 044 самі вирішили обмежити висотність нової споруди до дев’яти поверхів. Пояснюють це просто: житловий комплекс має відповідати навколишньому історичному середовищу і не «подавляти» сусідні будинки.  

Також було вирішено продумати інфраструктуру для нових мешканців та відмовитися від ідеї ресторану на першому поверсі.

«Ми бачили цей будинок як місце, у якому хочеться жити, працювати і відпочивати. Тому згенерувати туди великий людський потік було б великою помилкою — шум, гамір і постійний привоз продуктів несумісні зі спокоєм та комфортом».

Нові проектувальники одразу взялися до справи. Попередню громіздку споруду, яка займала мало не всю територію, відведену під житловий комплекс, замінили двома дев’ятиповерховими будинками. Їх розташували паралельно, а простір між ними перетворили на внутрішнє подвір’я. Туди можна було проїхати автівкою і залишити її просто під вікнами.

Паркувальні місця розмістили мало не впритул до ігрового майданчика зі стандартним «дитячим набором»: гойдалка, гірка і карусель.

Самі ж будинки були спроектовані у псевдоісторичному стилі, характерному для новобудів Воздвиженки: фасад персикового кольору, класичні фронтони, ліпний декор, ковані огородження балконів та перші поверхи, оздоблені натуральним каменем.  

«Коли ми просили прив’язати нові будинки до історичної забудови, то нас, на жаль, не так зрозуміли, — кажуть девелопери. — Втім,  в неокласичному дусі й сьогодні продовжують зводити будинки, це чомусь вважається знаком “європейської якості”…».

Архітектори пропонували й інші, не менш історичні, варіанти оформлення: додавали ще більше ліпнини, викладали фасад мозаїкою і навіть оздоблювали його вишиванковим орнаментом. Але всі вони ще менш гармоніювали з архітектурним оточенням, нагадуючи скоріше карикатуру на прибуткові будинки XIX століття.

Крім того, необхідно було органічно інтегрувати у фасад два панорамних ліфти, але на фоні «царської» ліпнини це виглядало зовсім недоречно.

Стильно, модно, курортно

Тому ця ж команда архітекторів була змушена осучаснити фасади. З’явилися чіткі геометричні форми, мінімалістичний декор і майже суцільне засклення — за виключенням двох десятків відкритих балконів, розташованих на флангах кожного будинку.

Втім, за словами девелоперів, такий варіант все одно сприймався як дещо покращене масмаркетове житло. Ці будинки не мали архітектурної унікальності, і нагадували, швидше, курортний готель на середземноморському узбережжі.  

Планування дворового простору залишилося без змін — паркомісця та стандартний ігровий майданчик, обнесений невеликим парканом. Саме на цьому етапі було вирішено, що будинкам потрібен підземний паркінг, а двір буде закритим для приватного транспорту.

Крім того, девелопери вирішили відмовитися від більшої частини відкритих балконів, щоб унеможливити їхнє подальше засклення.

«Ми вважаємо, що скління балконів, особливо хаотичне — це безцеремонне втручання в архітектуру будинку та неповага до задуму його творця. Балкони створюють лише для того, щоб мешканці могли дихати там повітрям, а також мали можливість евакуюватися у разі пожежі. Тому всі відкриті балкони ми переорієнтували до внутрішнього двору, а на Кирилівську виходитимуть лише лоджії».

Натомість панорамні ліфти будуть спускатися прямо до підземного паркінгу. У ньому запланували облаштувати більше паркомісць, ніж передбачав перший, «стилобатний» варіант.       

Нічого зайвого

До розробки наступної — і, як виявилося, фінальної — концепції взялася вже зовсім молода команда архітектурної майстерні FORMA.

Відтак, фасади обох будинків стали по-скандинавськи стриманими: правильні форми, мінімальна кількість кольорів, замість яскравого декору — темна цегла, охайні лоджії та панорамні вікна.      

Перші поверхи остаточно перепрофілювали під торгівельні приміщення, компактні кафе та побутові сервіси — зокрема, тут можуть з’явитися хімчистка і пральня. Окремі нежитлові приміщення планують облаштувати під офіси закритого типу: тут могли б працювати жителі, щоб не витрачати час на дорогу до роботи.

Вікна першого будинку виходять на доволі шумну Кирилівську вулицю. Більшість з них — знаходяться у спільних коридорах, які на кожному поверсі відокремлюють квартири від трамвайного брязкоту й вуличного гаміру. Відтак, коридори перетворюються на галереї, де завжди є сонячне світло і звідки відкриваються панорамні види на район Нового Подолу. При цьому вікна більшості квартир «дивляться» лише у внутрішній двір.

Внутрішнє подвір’я перетворили на  місце, де не паркуються автівки — лише відпочивають мешканці і грають діти. Багатофунціональний ігровий майданчик спланований так, що тут можна проводити різні тематичні заходи, організовувати свята та зустрічі.

Такий спокійний і водночас живий простір не потребує затратного обслуговування, натомість тут охоче збиратимуться люди, незалежно від віку та інтересів.